Депутату Вінницької облради,
Володарю титулів
«Міський голова року-2004» та
«Регіональний лідер року-2007»
пану Домбровському О.Г.
Шановний Олександре Георгійовичу!
Зі щирою повагою і невимовним захопленням, з найщирішими почуттями вітає Вас з Днем народження генеральна дирекція загальнонаціональної програми «ЛЮДИНА РОКУ»!
Зичимо Вам щастя і здоров»я, успіхів у роботі, тепла і злагоди, родинного затишку і любові Ваших рідних, близьких та друзів! Нехай здійсняться Ваші задуми, плани і усі Ваші починання завжди супроводжують перемога та успіх!
Нехай кожен день буде осяяний високим злетом душі, а добре самопочуття і гарний настрій стануть запорукою Вашого процвітання!
Миру, шани та достатку у Вашому домі!
З найщирішими почуттями і побажаннями,
Генеральний директор
загальнонаціональної програми
«ЛЮДИНА РОКУ» А.РАЙЦИН
Україна: «перезавантаження» чи «втрачений файл»?
Вибудовуючи майбутнє України, ми не можемо ігнорувати динаміку світових процесів саме в їхньому мінливо-калейдоскопічному розмаїтті і слід шукати чіткий алгоритм успішного розвитку нашої держави.
Світ динамічно змінюється, еволюціонує й формат глобалізації світу блискавично і невідворотно, і процес цей є невпинним і невблаганним. Базові характеристики світового балансу, актуальні ще два роки тому, сьогодні кардинально змінилися. Глобальні трансформації відчули на собі не лише країни G8 чи G20, єврозони чи АСЕАН зміни знайшли своє відображення і в нашому житті житті України як держави, житті українців як її громадян.
Подібні трансформації не є чимось екстраординарним, надзвичайним, надприроднім. Зрештою, й природа зосереджує увагу не на збереженні існуючого стану речей, а на підтримці зародків майбутнього. Так і в нашому житті варто менше приділяти зусиль штучній консервації недосконалості, але чимдуж зосередитися на тому, як прокласти шляхи для майбутнього, стабільного і сталого розвитку.
Американський вектор: примхи «перезавантаження».
Після розпаду Радянського Союзу єдиною супердержавою світу залишилися Сполучені Штати Америки, тож незалежна Україна мала шанс скористатися підтримкою цього геополітичного гравця для власного становлення.
Ще три-чотири роки тому впливові владні та бізнесові кола США не приховували свого інтересу до нашої держави, але адміністрація Барака Обами, який виборов президентську посаду на хвилі глобальної фінансово-економічної кризи, принципово переглянула підходи до внутрішньої і зовнішньої політики. Якщо республіканська команда Джорджа Буша-молодшого надавала пріоритет зовнішній проблематиці стримуванню Росії та активній протидії ісламському радикалізму, то «реформатор мимоволі» Барак Обама вважає найнебезпечнішими викликами проблеми соціально-економічної рівноваги всередині самих США (перш за все, мова йде про необхідність реструктуризації фінансового сектору, а також кардинального реформування медико-соціальної інфраструктури). Специфіка ж американської політики полягає в тому, що виборча кампанія 2012 розпочалася практично водночас з оголошенням Обами переможцем на виборах 2008. Виходячи з цього, часу на пасивне спостереження та консервативні розмірковування висуванець демократів був позбавлений апріорі від нього очікують надто багато і надто швидко. Реалізувати все відразу вже неможливо якщо 2009 року американське суспільство майже схвально сприйняло «авансове» присудження Обамі Нобелівської премії миру, то прогнозувати номінування його на Нобелівську премію з економіки не наважиться навіть найзатятіший з його симпатиків.
Стало очевидним, що традиційна експансивна модель експорт доларів і власних боргів, імпорт інтелектуального потенціалу стала неефективною. Коли Європа в особі президента Франції Ніколя Саркозі публічно закликає повалити Бреттон-Вудську систему, що забезпечила незаперечну світову монополію американського долару протягом останніх 65 років, зрозуміло, що потрібні кардинально нові підходи.
У царині зовнішньої політики на перший план виходить потреба опонувати фінансово-економічній експансії Китаю (між іншим, провідного кредитора США), амбітна політика якого невідворотньо призводить до переформатування традиційних світових ринків, послаблюючи інструменти впливу США. Не менш болючими залишаються питання американської присутності в Іраку та Афганістані в останньому випадку доводиться навіть констатувати необхідність посилення військового контингенту, адже експортована демократія поки що погано приживається на схилах Гіндукуша і є надто слабкою. Додає головного болю й ядерно-мілітарна активізація Ірану та Північної Кореї. Внаслідок синергії названих факторів, ослабився і далі слабшатиме американський чинник впливу на Європростір і, звичайно ж, Україну.
За цих умов варто визнати, що «перезавантаження» американо-російських взаємин є не декларацією, а реальною зміною зовнішньополітичного курсу, спрямованного на залучення Росії в якості союзника до спільних економічних та навіть безпекових програм. Тільки за таких умов США мають перспективу зберегти статус лідера, базового гравця на геополітичній арені, хоча їхня монополія тривалістю у двадцять років, скоріш за все, вже стала надбанням історії.
Навіть недавній шпигунський скандал, що вибухнув навздогін Торонтському саміту G20, виглядає, скоріш, незграбною спробою американських «яструбів» скомпрометувати ідеологію «перезавантаження» адміністрації Обами, ніж вагомим чинником охолодження у американо-російських стосунках.
Відповідно, недавній візит Держсекретаря США Хілларі Клінтон до Києва слід сприймати, скоріш, як інерційну демонстрацію політичних інтересів, позначення присутності на Печерських пагорбах.
На жаль, Україна в цьому процесі «аварійного перезавантаження» ризикує опинитися «незбереженим (втраченим / загубленим) файлом», і цей факт є очевидним для кожного серйозного аналітика.
Прагматична Європа: «Приходьте завтра, коли нас не буде вдома»
Не набагато кращим є й формат ставлення до української проблематики з боку Євроспільноти. «Бабуся Європа» ніколи не приховувала свого відвертого прагматизму, що часто межував з показовим егоїзмом. Якщо мова заходить про системну безпеку транзиту російських вуглеводнів до європейських споживачів, «український фактор» розглядається саме під кутом європейських інтересів. Коли ж на перший план вийшли проблеми фінансового сектору, коли багатотисячні натовпи на площах європейських столиць рішуче протестують проти політики «затягування пасків», проти бюджетних та пенсійних новацій, спричинених як глобальною кризою, так і локальною європейською специфікою, про Україну воліють згадувати якомога рідше, а від її спроб інтегруватися до євроструктур майже неприховано відмахуються, відводячи нашій державі роль «буферної зони», яка б відфільтровувала нелегальних мігрантів, гальмувала наркотрафік та виконувала інші малоприємні, але обтяжливі й невдячні функції на благо «цивілізованого світу».
Це прослідковується навіть у дрібницях поки Євросоюз нагадує нам про необхідність демаркації кордонів (а ми слухняно визнаємо боргові зобовязання перед Білоруссю в обмін на ратифікацію прикордонних угод, дисципліновано встановлюємо знаки на кордоні з Молдовою, старанно вигадуємо, як поділити городи у селі на кордоні з Російською Федерацією), в цей самий час Кіпр, третину століття розділений навпіл, приймають до ЄС без жодних вагань. Хіба то не є політикою подвійних стандартів?
Наша держава поки що не в змозі змінити формат геополітичної субєктності Україна залишається обєктом хоч і серйозним обєктом, на який намагаються впливати, який намагаються розігрувати заради досягнення своїх власних інтересів. США та Європа змінили свої ставлення до Украни заради власного добробуту й комфорту. Росія ж відчула силу своєї позиції, обумовленої сьогоднішнім днем. Нині Росія - в дипломатичному, енергетичному і геополітичному наступі, метою якого є не тільки Україна, а й Європа. Європростір політично девальвується, зокрема, падає й геополітична ціна України.
Наша країна мала нагоду реалізувати свої плани в період 2005-2008 років, коли було відкрите досить просторо вікно можливостей. Проте, Україна не вирішила свої внутрішні проблеми, проблеми консолідації політичних еліт. Наша батьківщина в 2000-х роках повторила шлях Речі Посполитої XVIII століття, коли польська шляхта воювала між собою, а державу шматували Прусія, Австрія, і, звісно ж, Російська імперія. Порівняння України з Польщею XVIII сторіччя, яке нещодавно зробив відомий американський політолог Збігнєв Бжезінський, є дуже показовим. "Мене охоплює депресія, коли я спостерігаю за чварами у демократичному, пронезалежницькому таборі керівництва України, за внутрішніми міжусобицями та інтригами, які відкривають двері сторонньому гравцю для маніпуляцій внутрішньою політикою в Україні. …Те, через що проходить Україна сьогодні, на превеликий жаль, нагадує те, через що пройшла Польща у вісімнадцятому сторіччі. У Польщі тоді фактично домінувала аристократична, заможна еліта з різними особистими інтересами, і країною маніпулювали зовнішні сили Прусія, Австрія та Росія. Як результат Польща втратила незалежність", із сумом констатував Бжезінський.
Розрізненість та конфліктність українських еліт (починаючи від націонал-демократів, і закінчуючи лівими) не лише призвела до послаблення державних інституцій та звуження поля демократії, але й серйозно послабила позиції України на геополітичній арені, фактично набагато років уперед закріпивши її субєктний статус. Але повернемося в сучасність. Пік геополітичної ціни України, зеніт її геополітичного потенціалу, коли вона могла прорватися в європейський пул країн і вирішити завдання модернізації суспільства, був в квітні 2008 року під час Бухарестського саміту НАТО. Потім, починаючи з серпня 2008 року, пішов нисхідний тренд, і геополітика сьогодні не на боці України.
Україна не Росія. Україна як Росія?
Через прихід до влади нового Президента України, який є прихильником російської орієнтації (а таким самим проросійським є й нинішній український уряд), Російська Федерація активно реалізовує план бліцкригу, щоб максимально вижати з України користь, задовольнити власні геополітичні амбіції та економічні інтереси, а США і Євросоюз пригадаємо, із закритими очима спостерігають за цим. Екстремальна, форсмажорна процедура пролонгації угод про перебування Чорноморського флоту, газотранспортна суперечлива проблематика все це є принциповим і показовим.
Обєктивно кажучи, чимало економічних новацій чинної владної команди є позитивними (або ж планувалися як позитивні). Попередня влада розцінювала співпрацю з Росією як щось недоречне апріорі, але й різкий розворот коли ми все інтегруємося, втягуємося, вливаємося у російську політико-економічну чи навіть оборонно-безпекову інфраструктуру - є небезпечним. Але ж наш північно-східний сусід поки що не поспішає відкривати нам свій ринок цукру, молока, мяса, зернових, які були «гостинно» закриті для українського експортера ще 2006 року. Фактично спостерігається блискавичне поглинення Росією базових економічних інституцій незалежної України, і це не може не турбувати суспільство. Російська Федерація прагматично використовує той момент, що подарувала сама Україна, тим паче за цим спокійно, майже доброзичливо спостерігають Європа і США.
Сьогодні, мабуть, зарано говорити про реальні втрати й здобутки, але що стосується перспективи, то можна констатувати певні упущення. Чи не найяскравішою ілюстрацією слугують чинні газові контракти. Якщо ми взяли на себе зобовязання купувати перманентно великі обсяги газу, потрібно було привязати ціну до європейської, і закріпити обовязкові обсяги прокачки транзитного газу, щоб Україна як країна-транзитер отримувальна стабільні прибутки. Якщо ми фіксуємо формулу обчислення ціни газу для України, то ми маємо визначити формулу прогресивного обчислення ціни транзиту. Тільки тоді це буде гармонійний і партнерський підхід до справи. Вочевидь, не варто було змішувати питання перебування флоту в Криму і ціну на газ. Чорноморський флот це питання стратегічної безпеки Росії, але водночас це й аспект стратегічної безпеки України. Взаємоповязаність двох стратегічних концепцій досить різнопланових, до речі, - потрібно було заздалегідь збалансувати між собою. Те ж саме стосується питань делімітації і демаркації кордонів, систем безпеки: потрібно увязувати те, що увязується, а не обчислювати тривалість «паркування» ЧФ на Кримському півострові в газодоларах, а ціну газу для України в десятиліттях. Зрештою, очевидно, що газотранспортна система нашої держави навряд чи довго слугуватиме ефективним «паркоматом» російського флоту.
Кожний великий гравець змушений бути великим егоїстом це зрозуміло, адже він є заручником своїх власних інтересів й амбіцій, тож він готовий а мова йде про США, Європу, Росію, Китай максимально враховувати і дискутувати з рівними гравцями, або жертвувати другорядними гравцями заради балансу між лідерами. «Недалекоглядно вважати ту чи іншу країну незмінним союзником чи одвічним ворогом Англії. У нас немає незмінних союзників, у нас немає одвічних ворогів. Лише наші інтереси незмінні й одвічні, і слугувати їм наш обовязок», ці слова сказав ще навесні 1848 року Джон Темпль, більш відомий як лорд Пальмерстон, і його позиція стала квінтесенцією не тільки британської, але й світової геополітики.
Не варто шукати корені проблеми лише в політиці США, Росії чи Європі, для яких Україна, як це не прикро, була завжди лише обєктом у їхніх відносинах, предметом неприхованого торгу. Не так давно авторитетніша "The Times" оприлюднила розмови колишнього британського премєра Маргарет Тетчер та лідера СРСР Михайла Горбачова, з яких стало зрозуміло, що Тетчер вмовляла першого-останнього радянського президента не погоджуватися на обєднання Німеччини. Трохи згодом оприлюднюють розмови Горбачова з іншими лідерами західних країн, зокрема Джорджем Бушем-старшим, Гельмутом Колем: йдеться про те, що Україну не можна відпускати з СРСР. І при тому мало кого цікавили власні прагнення українського народу, бо західні державні очільники піклувалися про безпеку своїх країн.
Зараз, за великим рахунком, Україна не входить до жодного політико-економічного союзу (СНД є надто аморфним утворенням, аби вважати його таким). Реально ми можемо претендувати на два: зона вільної торгівлі, тобто ринок Європи, куди нас не пускають і не поспішають запрошувати, бо Євросоюз, як достатньо егоїстичне обєднання, буде захищати свої власні інтереси. Так само ЄЕП, який поки що ми не дуже відчуваємо ані єдиним, ані відкритим у всякому разі, по аграрній продукції.
Особливо «дружньо» виглядають запроваджені днями заборони на ввезення до Росії продукції провідних українських мясопереробних підприємств: складається враження, що найочевиднішим свідченням російсько-американського «потепління» стало відновлення поставок мороженої курятини (відомої під саркастичною назвою «ножки Буша»), що має витіснити українську тушковану свинину.
Але, якщо Росія готова стати надійним економічним партнером, то для нас відкриваються величезні ринки варто згадати, що Росія є членом ШОС, входить до низки впливових економічних союзів. Але знову ж таки на яких умовах буде побудоване таке партнерство? Якщо на умовах, східних з поглинанням української ГТС де частка України в спільній структурі становитиме 6% - це модель, яка абсолютно невигідна Україні. Очевидно, що вигідніше керувати власним легковиком, аніж товктися в чужому автобусі, який везе тебе невідомим маршрутом. Якщо це алгоритм латентної рейдерської атаки на українську металургію згадайте скуповування акцій ЗАТ «Ілліч-Сталь» (більш відомого як Маріупольський металургійний комбінат) підконтрольними російським олігархами офшорними «одноденками», то спостерігаємо дещо інший механізм, але він також є неприйнятним для українського бізнесу, для української економіки, для української держави.
Це нагадує не рівноправне партнерство, а дотепне гасло, яке один російський підприємець виписав триметровими літерами на стіні складського ангару: «Комунізм це мистецтво чуже зробити спільним, а спільне зробити своїм».
З іншого боку, якщо це буде рівна, партнерська модель зовсім інша справа. Щоправда, зараз важко говорити, наскільки Росія готова до рівноправного партнерства з Україною, але необхідність його є очевидною навіть для зовнішніх спостерігачів. Вже згадуваний Бжезінський восени минулого року зазначив: "Україна може створити сприятливі умови для зближення Росії із Заходом. Вона певною мірою може допомогти сформувати майбутнє Росії, підвищити її безпеку та роль на світовій арені. В іншому випадку, Росія, затиснута між півтора мільярдами китайців та 550-мільйонним населенням Європи, яке значно багатше за росіян, залишиться напівпустим простором, на якому скорочується населення".
Ідеологія порятунку український прагматизм.
«Вірити чи не вірити?» це не формат для державників, адже емоції в політиці чи економіці протипоказані. Там панує суворий прагматичний розрахунок. У геополітиці, на глобальній економічній і політичній арені виграє сильніший, перемагає розумніший. Слабких тут не люблять, ними жертвують екстраполюючи шаховий гамбіт на політичну карту світу. Тому ми повинні бути сильними, використовуючи ресурс Росії, Європи, Азії, Америки та й інших напрямків.
Дарма, але протягом останніх пяти років на світовому і європейському політичному та економічному ринках Україна склала про себе не найкраще враження. Мова йде про ті політичні процеси, про ту колотнечу, яка постійно відбувалася в Україні. Європа зацікавлена в спокої і стабільності України однієї з найбільших за територією і населенням держав. Вони хочуть бачити в Україні не постійні революції, а постійну, стабільну, прогнозовану владу як запоруку нормальних інвестиційних процесів. Тому, коли ми говоримо про роль України у звязку зі зміщенням глобальних акцентів, варто зважати не лише на зовнішні чинники багато в чому винна й сама українська еліта, яка до цього часу не спромоглася довести, що вона здатна зробити свою державу самостійним, сильним гравцем. Визначаючи перспективне місце України на глобальній арені, варто пригадати, що за базовими покажчиками територія, корисні копалини, кількість населення, його освітній рівень ми цілком можемо претендувати на місце у двадцятці. Але якщо зважити на структуру економіки, катастрофічно старіючі основні фонди, відсутність інноваційного розвитку і нераціональну структуру ВВП, спрогнозувати, що станеться через 2-3 роки, коли металургійна продукція стане на зовнішніх ринках неконкурентоздатною, вкрай важко. Все ж таки, все залежить від нас. Від самої держави, від здатності еліт до політичного компромісу, від змоги обєднати зусилля для якогось економічного прориву, політичного прориву.
Одна з профілюючих, системоутворюючих проблем України полягає в тому, що в нас немає чіткої кадрової політики. У владу дуже часто потрапляють випадкові люди. Нині влада повторює помилки весни 2005 року, коли відбуваються тотальні зачистки без огляду на професійний рівень людей. А радикальне «Всіх звільнити!» нічим не краще за шариковське кредо: «Взяти все і розділити!»
Якщо екстраполювати ситуацію на сьогоднішні реалії, то постає питання, яке, напевне, буде незручним для країн, що називають себе демократіями. Як далеко готова піти у своїх поступках Росії Європа (зрештою, США також) заради власної енергетичної безпеки? Якщо новий український президент шляхом економічних та політичних поступок Росії забезпечить стабільність поставок у Європу газу, і при цьому ігноруватиме демократичні цінності (зокрема свободу слова, захист прав людини тощо), чи Захід закриє на це очі і робитиме вигляд, що нічого не відбувається? Відповідь відома: Захід чинитиме так, як це буде вигідно йому в конкретний момент, тобто відповідно до своїх інтересів.
Усе це мало б наштовхнути українську еліту на серйозні роздуми, бо сьогодні історія певною мірою повторюється. Україна, замість стати обєктом принаймні східноєвропейської політики, вкотре стала заручником відносин Росії та США, Росії та ЄС. "Країна, яка залежить від рятувальних зусиль інших держав, зазвичай, не врятовується. Майбутнє вашої країни в руках українців. …Не дивіться на Москву, не дивіться на Вашингтон, просто робіть усе, щоб бути європейською державою" заявляв Збігнєв Бжезінський ще пять років тому - у 2005-му.
Недієздатна, квазі “failed state”, Україна нікому не потрібна ані світові, ані власним громадянам. Ми маємо не скаржитися на конфліктність еліт, на вади постколоніальної ментальності, на утиски сусідів та інші негаразди. На світові ринки виходять із пропозиціями купівлі-продажу, а не з ритуальним плачем. Там демонструють гроші чи товар, а не язви та сльози. В іншому випадку ми виглядаємо жалюгідно, недоречно й незграбно як жебраки на ярмарку. Нам варто не вишукувати проблеми й біди, а опрацьовувати шляхи їхнього розвязання та попередження.
Принципово важливими для нас є передові інноваційні технології, які здатні створити базис довгострокового проектування технологічного, а значить, і фінансового, і соціального, і політичного розвитку. Інноваційна революція стала нагальною необхідністю для України.
Ближче до конкретики: ми цілком здатні стати потужними гравцями на аграрному ринку, варто лише поглиблювати рівень переробки продукції. Необхідно виходити на ринки Росії, на ринки Європи, Азії, Африки та Америки, тоді вже можна буде говорити про рівноправне партнерство. Ми маємо потужний транзитний потенціал, який необхідно правильно використовувати. Нам варто використати резерви залізниці, яка не працює на повну потужність, через активний автотранзит модернізувати магістральну мережу, відродити адекватні авіаперевезення, майже з нуля створити логістичну інфраструктуру. Третій напрямок енергозбереження і альтернативна енергетика, які дозволять нам зменшити залежність від імпорту енергоносіїв і знизити собівартість української продукції. Звичайно, цей перелік не є вичерпним...
«Все на світі робиться з надією», - підмітив Мартін Лютер. Ми маємо всі підстави сподіватися, що одного дня розпочнемо з сусідами і друзями реальний і діловий діалог, запросивши всіх до відвертої розмови і щирої співпраці як того вимагає логіка спільних обріїв. Але без нашої участі, без злагоди наших еліт, без прагматичного патріотизму наших лідерів Україна - як світова держава, як потужний гравець, як середовище для достойного життя не відбудеться.
Все залежить не тільки від НИХ, але й від НАС. Від кожного з нас, від нашої сили й нашої мудрості, від нашої гордості і честі.
Якщо вони в нас є?!
Олександр Домбровський, кандидат економічних наук Вітання Олександру Домбровському з нагоди дня народження
На електронну адресу нашого веб-сайту і на сторінку vkontakte.ru надійшло чимало привітань на адресу Олександра Домбровського з нагоди його дня народження.
Пишуть друзі віртуальні і реальні. З окремими з них, очевидно, спілкування відбувається лише через ЗМІ. Тим ціннішими є їхні добрі слова.
Є вітання і від тих, з ким спільні турботи поєднали в міцну дружбу.
Ось декотрі з таких.
Шановний, Олександр Георгійович! вітаємо Вас з Днем народження! Бажаємо мудрості, доброти, щедрості. Побільше Вам справжніх друзів і соратників! Щоб здоров'я не давало збоїв. Щоб настрій завжди був на висоті. У сім'ї хай будуть тепло і затишок.
Успіхів, везіння. З повагою, Галина Деркач(Табачник) і сім'я.
Шановний Олександр Георгійович, щиро вітаю Вас з Днем народження! Бажаю миру в душі, Божого благословіння на кожен день та довгих щасливих років життя!
З повагою, Ірина Саранча.
Вітаю із Днем народження! Нехай у Вашому житті панує любов, злагода, мир та родинний затишок!
(без підпису)
О. Слуцька
Вітаю з Днем народження!
Щасти Вам у всьому!!
Наталя Ксенчина
З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ
Олена Дончик
Олександре Георгійовичу! З Днем народження! Нехай поряд з Вами завжди будуть надійні незрадливі друзі, а доля дарує успіх, щастя та можливість реалізувати усі найамбітніші плани! Дуже вас поважаю!
Вiталiй Фiнклер
Приєднуюсь до привітань! З роси і води на довгі роки...
Оля Зайцева
З Днем Народження! Хай щастя і успіх завжди крокують поруч з Вами!
Приємно читати вісточку від знайомих людей. Але не менш приємно чути добрі слова і від тих, хто навіть не підписав свого повідомлення. Це - чи не найщиріше свідчення добрих почуттів.
Спасибі усім, хто не забув спільну працю і цю важливу для мене дату.
Ваш Олександр Домбровський.
Запитайте Домбровського
Ми продовжуємо отримувати листи читачів в рубрику "Запитай Домбровського".
Ознайомитись з відповідями на попередні запитання ви можете тут.
А сьогодні публікуємо чергове з апитання і сподіваємось отримати відповідь найближчим часом. Олександре Георгійовичу. Вчора я почув, що теперішній губернатор М. Джига домовився з британськими інвесторами про оренду аеропорту «Гавришівка». Мовляв, $200 млн.вкладуть, ще дві смуги добудують... Ви приділяли аеропорту багато уваги, та про такі інвестиції мова не йшла.
Якої Ви думки про перспективи «Гавришівки» в оренді у англійців?
Олександр Домбровський відповідає на запитання вінничан
Понад вісім років Олександр Домбровський був обличчям Вінниці й Вінницької області. Від його рішень, поведінки, політичних поглядів та економічних стосунків певною мірою залежала доля нашого регіону.
Після перемоги Віктора Януковича на президентських виборах Домбровський чи не найдовше залишався на посаді, коли інших губернаторів уже «попросили». Однак він не приховував, що піде, але «не впаде раніше пострілу».
Не впав, пішов красиво. Тепер «пострілу» вінничани чекають саме від нього, а тому й цікавляться, чи залишилася у екс-губернатора його «консолідована команда», чи буде він активним гравцем на дошці політичних шахів у нових умовах?
- Ваше звільнення з посади голови Вінницької обласної державної адміністрації після цілком успішної п»ятирічної роботи можна вважати проявом чергової політичної люстрації в Україні?
- Думаю, що і «так» і «ні». «Ні» - тому що відбулись вибори, і новий президент держави має повне право формувати вертикаль влади і свою команду. Отже в цьому сенсі не бачу принципових проблем. З іншого боку (і питання стосується не тільки мене), багато людей професійних достойних людей по всій Україні викинуті за межі влади. На мою думку, завжди є принциповим збереження професійного потенціалу держави, бо кадрова політика має стратегічне значення. В цій частині у нової влади є дуже великі помилки. На превеликий жаль, ми (попередня влада Авт.) так само робили в 2005 році, це повторюється і в 2010-му…
- Не вбачаєте парадокс у тому, що Вашого колегу, губернатора Чернігівщини, на посаді залишили. Хоча Чернігівська область на 18-му місці в рейтингу за рівнем соціально-економічного розвитку, а Вінницька на третьому?
- Я завжди казав: не треба приділяти якоїсь особливої уваги певним рейтингам. Вони дуже динамічні за різними параметрами. За своїм природним, соціальним, економічним і агрономічним потенціалом, Вінницька область може входити в першу десятку. Але треба бути об»єктивними: ми не можемо конкурувати з Дніпропетровською, Донецькою, Київською областями.
Стосовно ж того, кого з губернаторів залишили, а хто пішов із цієї роботи в зв»язку із завершенням терміну попереднього президента, - це чисто політичні рішення нового президента України. І на те в нього були свої аргументи. Дійсно, із всіх голів ОДА команди Віктора Ющенка залишився на посаді єдиний Хоменко в Чернігівській області…
- Олександре Георгійовичу, хто Ви тепер: спостерігач? прихильник нової влади? опозиціонер? Чи є, на Ваш погляд, реальна та сильна опозиція в Україні? Чи конструктивна вона?
- Переконаний, в будь-якій демократичній державі повинна бути демократична опозиція. Я, в цілому, негативно оцінюю діяльність опозиції в Україні за останні 5 років. Опозиція постійно змінювалася, але все одно була недолугою, бо керувалася принципом: чим гірше людям, гірше державі - тим краще опозиції. Це не європейська, не демократична формула.
Опозиція потрібна як альтернативний погляд, альтернативні пропозиції, які б покращували державну систему управління, життя людей, а не навпаки. Таку альтернативну, конструктивну опозицію я підтримую. І будь-яка влада - і сьогоднішня, і колишня, - повинна розуміти, що без реальної опозиції, без аналізу іншої точки зору не можна рухатися вперед. «Одобрямс, голосуємо всі «за» - це шлях у нікуди.
Конструктивної стратегічної опозиції в Україні нині немає. Це вина всіх. І тих, які сьогодні при владі, і тих, які були вчора. Бо треба створити правила гри між представниками влади і представниками опозиції на рівні Конституції, на рівні законів. І вони повинні бути стабільними, не руйнувати державу, не поглиблювати кризу за рахунок протистояння влади і опозиції, а покращувати систему, державу, давати можливість людям жити краще.
Я думаю, найбільша проблема, яку Україна відчуває сьогодні і, взагалі, в контексті історичних процесів, - це нездатність нашої еліти об»єднатися заради інтересів держави і людей. Певні групи, які називають себе українською елітою, свої політичні, економічні, амбіційні інтереси завжди ставили і ставлять вище за інтереси України.
Стосовно того, де я сьогодні…
Мабуть, кожна людина, яка «відпахала» понад вісім років на високих посадах, має право на певний відпочинок, на те, щоб віддати борги своїй родині, друзям. Крім того, сьогодні я осмислюю і оцінюю те, що відбувалось протягом останніх 8-ми років, ті процеси, які наразі відбуваються в державі, щоб чітко зрозуміти самому і дати тим людям , які вірять мені, працюють зі мною, йдуть зі мною в житті, певні орієнтири що буде завтра, в який бік потрібно рухатись. Тобто, у мене етап філософського осмислення.
- Як Ви дивитися на те, що Ваші однопартійці з «Нашої України» переходять у табір Партії регіонів і в парламенті і по областях?
- Негативно ставлюся до будь-якої політичної проституції, незалежно до якої партії це відноситься. Це питання, яке повертає нас до якості і моральності української політичної еліти і, на превеликий жаль, до її продажності.
Політики заради депутатського мандату, економічних чи будь-яких інших інтересів готові бути сьогодні в лівому політичному сегменті, а завтра в правому. Я це не приймаю.
Допускаю, що людина може змінити свої погляди, щось переоцінити, прийняти для себе інше рішення це нормально. Але, якщо ти прийшов за списком якоїсь партії, ти повинен мати моральність покласти свій депутатський мандат, вийти з ради і сказати: «Я не погоджуюсь, тому що…»
Те, що відбувається, руйнує ідею парламентаризму в нашій державі, ідею демократії , і саму ідею держави.
- Ви були яскравим носієм і реалізатором «помаранчевої» ідеї, відвертим прибічником Віктора Ющенка. Нині не відчуваєте розчарування?
- Відчуваю. Велике глибоке розчарування, яке часто мені рве і душу, і серце. Я прекрасно пам»ятаю той потужний заряд позитивної енергетики Майдану в 2004 році, величезну віру людей у власну державу, в свого лідера, у власне майбутнє.
Це, можливо, були відчуття дещо романтичні, але вони були підкріплені реальними кроками і реальним устремлінням . Такого українського духу, принаймні декілька останніх сот років, Україна не знала.
Я не про те, що дух помаранчевого майдану й нині повинен бути в опозиції до іншої політичної сили, що треба залишатися по різні боки барикад. Мабуть, саме в тому і завдання було в колишнього президента, а тепер у діючого - об»єднати таку енергетику.
Геніальність політичного лідера , який очолює державу, - в тому, щоб народну енергетику синтезувати в синергетичний процес.
Розчарування в мене величезне, попри те, що останніх п»ять років робив все, що від мене залежить, щоб зробити область монолітною, показати всім, що ми здатні залучати інвестиції, вирішувати економічні питання…
Знаєте, на могилі одного давнього східного царя було написано: «Я зробив все, що міг. Шкода, що міг я дуже мало». Ми зробили дуже мало в порівнянні з величезними очікуваннями людей. І от на цьому перепаді - від очікування до важких реалій - український народ увійшов в етап емоційного штопору зневіри. Взагалі ж, народний оптимізм чи песимізм це параметри, які визначають перспективу будь-якої нації.
- Нині, озирнувшись на минулі вісім років у владі, бачите свої помилки?
- Звичайно, коли я працював міським головою, головою ОДА, були певні технічні помилки. В якихось економічних ситуаціях, можливо, можна було приймати більш ефективні рішення. Це бачу вже з висоти прожитих років.
Але, з точки зору командної гри, збереження віри людей у свій рідний регіон, ми зробили надзвичайно багато. Думаю, час зможе дати нам оцінку і розставити всі крапки над «і». Результати можуть бути оцінені тільки в порівнянні з іншими.
Бажаю тим, хто сьогодні прийшов у владу, успіхів і гарних результатів для людей і заради держави.
Я бажаю великих успіхів, але, знаючи те, що сьогодні відбувається у владі, в економіці, в соціальній сфері, сумніваюся, що результат цієї команди буде кращим, ніж нашої.
- Про що доводилося мовчати, коли обіймали керівні посади в місті і області? Про що з наболілого тепер можете сказати?
- Я завжди намагався бути максимально відвертим і по відношенню до команди, і по відношенню до людей, і до оцінок політичних ситуацій, які відбувались і сьогодні відбуваються.
Звичайно, є особисті моменти стосовно спілкування з керівниками держави, які є власними і які не повинні виходити в площину інтересів журналістів. Але якщо людина моральна, то ті речі , які вона говорила чи не говорила, будучи у владі, не будуть змінені. Тому немає нічого з такого, що я міг би сьогодні «відкрити», такого, що б мені хотілося на когось там «вилити».
Кого я критикував, і сьогодні можу підтвердити свою позицію. Кого я підтримував - підтримую і сьогодні.
Я вважаю, що послідовність і стратегічна стабільність це дуже важлива риса для будь-якого політика. «Шарахання» вліво-вправо, біганина за амплітудою політичного маятника, як це робить нині значна кількість народних депутатів і представників політичних партій, просто призводить до деградації моральних принципів в політиці, відповідно, і моральних принципів в нашому суспільстві.
- Тобто, те, про що Ви мовчали, не має строку давності?
- Думаю, що немає. Принаймні, те, що хотів сказати жорстко, я це говорив, і вважаю, що робив абсолютно правильно.
- Нині при президенті створено Раду регіонів. Як Ви оцінюєте її доцільність та дієвість?
- Ще у 2007 році я пропонував президенту Ющенку створити такий орган, щоб він був активним, дієвим, дорадчим і навіть із збільшеними повноваженнями. Віктор Андрійович цього не зробив. Тепер я вважаю, що це надзвичайно правильне рішення президента Януковича.
Рада регіонів може бути дуже ефективною за умови правильної організації. Цей орган може певною мірою об»єднати різні регіони України, відсікти ті проблемні моменти, які сьогодні є, які розривають Україну, може знайти точку консолідації, об»єднання.
Більше того, це орган, який міг би сформулювати стратегічні засади розвитку України як держави з базовими принципами регіональної політики.
Регіональна політика це не просто розвиток однієї чи кількох областей. Це розвиток великих територій, які об»єднані певними економічними соціальними інтересами або проблемами.
Знаєте, я сьогодні досить активно вивчаю досвід Китайської Народної Республіки стосовно регіонального розвитку, і бачу багато унікальних і цікавих кроків, які робить Китай. Так само - Індія.
Варто подивитися і на рішення, які приймалися Європейським Союзом. Адже Європа сьогодні це Європа регіонів, а не просто країн, які входять в ЄС.
Я є прибічником Ради регіонів, але ефективність залежатиме від позиції самого президента і від бажання його оточення мати активний, іноді гострий і критичний орган, який представляв би і захищав всі території України.
- Будемо сподіватись… А от реформи, які впроваджуються Віктором Януковичем, - це, на Ваш погляд політична модернізація країни чи прояв «жорсткої руки»?
- Хотів би, щоб ми розуміли, влада це надзвичайно важка ноша, важкий хрест. І стан держави, в якому ми сьогодні знаходимось, дуже і дуже складний.
І діючому президенту, і уряду, до речі, так само, як і попередньому, дуже і дуже непросто. І, з одного боку, це вимагає виконання зобов»язань, які часто були популістськими їх різні політичні партії нав»язували суспільству, а за них, між тим, треба відповідати діючій владі.
З іншого боку, країна стоїть на порозі критичної необхідності дуже серйозної реформації та трансформації. Якщо цього не буде зроблено, Україна не буде через певний період, і не дуже довгий, цікавою ні Європі, ні Росії, і буде просто сировинним придатком для певних великих бізнес-структур.
Але будь-які реформи це непопулярні кроки, як правило. Сьогодні в тому, що робить влада, є певні плюси. Є більшість в парламенті, є розуміння між президентом і парламентом, є розуміння між президентом і урядом. Тобто є шанси, щоб зробити певні непопулярні кроки.
Але є інший момент, який мені дуже не подобається. Вважаю, що він є величезною помилкою діючої влади. Це ставлення до економіки країни, починаючи від великого і закінчуючи малим бізнесом, як до економічної системи, з якої можна тільки жандармськими і поліцейськими методами цинічно вибивати кошти для наповнення бюджету.
І все це тільки через те, що є дефіцит державного бюджету.
Сьогодні надзвичайно мало уваги приділяється розвитку економіки, стимулюванню економіки, захисту економіки. Піраміда перевернута. Виходить, якщо ти займаєшся реальним сектором економіки, ти злочинець.
Ти - не курка, яка несе золоті яйця. Ти - злочинець, над яким стоїть десяток контролюючих інституцій, які обкладають тебе і офіційними, і неофіційними податками.
Це вибиває і виштовхує економіку з «білого» сектору в «темний», замість того, щоб підтримувати і мотивувати «білий» сектор, який сплачує податки, і боротися з тим «тіньовим» сектором, який, на жаль, сьогодні становить близько 50% ВВП.
А проект Податкового Кодексу це яскравий приклад того, що, вибачте, домінантою є не інтереси розвитку держави і свободи економічних суб»єктів у цій державі, а свобода покарання будь-якою контролюючою інституцією.
Україна і без того є державою, в якій створено чи не найбільшу кількість контролюючих інституцій.
- Днями президент сказав, що треба приймати Кодекс, який є, а потім - підправляти…
- Боюсь, що якщо буде прийнятий Податковий Кодекс в тому варіанті, який я бачив і який я читав, то навряд чи потім відбудеться багато змін.
Можемо проаналізувати: за останні п»ять років і державні бюджети приймали «так як є», а потім, мовляв, відкоригуємо; і закони «як є»…
Як правило, приймалося, а потім не коригувалося забували, або не доходили руки, або створювались якісь штучні політичні кризи.
Але неправильні рішення приводять до того, що потім цей закон вже майже нікому не потрібен… А тим часом знищуються галузі, підприємства, знищується малий і середній бізнес, а люди залишаються без роботи, без заробітної плати.
Зрозуміло, що сьогодні завдання уряду стабілізувати доходи і видатки, бо коли бюджет «рве» більш ніж на 100 мільярдів, і міжнародний валютний фонд не дає гроші, це є дуже серйозною проблемою. Тобто уряд можна зрозуміти.
Звичайно, можна «витягти» ці ресурси з економіки, «закрити», умовно кажучи, 2010 рік. Але тоді ми повинні запитати себе: а за рахунок якого потенціалу буде жити країна в 2011-му, 2012-му роках? Далі?
Я ж так розумію, що ми говоримо про країну, про незалежну Україну, і ніхто сьогодні не хоче просто вбити її через мінімізацію економічного потенціалу.
- А Ви можете назвати ті самі граблі, на які ми наступаємо в черговий раз тобто новий уряд, новий президент йдуть слідами своїх попередників?
- Будь ласка. Я думаю, що кадрова політика, яка нині проводиться це ті самі граблі. Так само, як було в 2005 році, люди викинуті з роботи.
Те, що професіоналів викидають це ще півбіди. Набагато більша біда коли бездарних, безграмотних, непрофесійних людей приводять у владу.
Навіть якщо людина має добру освіту, все одно навіть на посаді голови районної адміністрації треба для адаптації пропрацювати мінімум півтора роки, щоб навчитися. А якщо він нездатний?
Я, до речі, по низці голів РДА, яких призначили, глибоко стурбований їхнім професійним, діловим, а по деяких і моральним рівнем.
Думаю, через деякий час буде «гикатися» чинній владі. Але страждати від того, в першу чергу, будуть люди, які живуть на відповідній території. За все не влада платить, а народ розплачується - за її неправильні рішення, за помилки.
- Очевидний різкий нахил української політики в бік Росії. Чи виправдано це, на Ваш погляд? Такий вектор обумовлений політичною чи економічною доцільністю? Чи не завадить це попередньому курсу держави на євроінтеграцію?
- Думаю, це не можна, апріорі, зробити. Адже сьогодні світ настільки глобалізований і взаємопов»язаний. І мати потужний експортний потенціал, закуповувати сучасні технології і намагатися бути хоч якимось гравцем на міжнародному економічному ринку без реальної інтеграції, в тому числі, і європейської неможливо.
А що стосується Росії, я вважаю ненормальною ситуацією, коли будь-який проект з Росією сприймався як щось неадекватне.
Те, що було протягом останніх п»яти років, було абсолютно неправильною політикою. Росія наш сусід, великий сусід, ми ментально пов»язані, у нас багато інтеграційних економічних стосунків, які були складені ще в часи Радянського Союзу.
Ми з Росією могли і можемо впровадити багато спільних економічних міжнародних проектів, які б дали велику користь і Росії, і Україні. Але, з іншого боку, і от такі кидання в обійми Росії, яка сьогодні хоче, з моєї точки зору, поглинути найефективніші державні економічні ресурси України авіаційну, транспортну, газотранспортну, нафтову галузь, газову енергетику, космічну галузь це також неправильно.
Ми повинні бути сильними і рівними партнерами. Росія повинна навчитися сприймати Україну як рівноправного партнера.
Давно назрів час припинити висмикувати певні проблемні моменти в наших взаємостосунках і заштовхувати їх у політичні бартерні схеми.
Приміром, перебування російського флоту - на ціну за газ.
Якщо ми чесні партнери, і цього хоче і російська, і українська сторона, ми повинні в мінімально стислі терміни вийти на двосторонній договір, який має бути відкритим, зрозумілим і з українського і з російського боку. Зрозумілим як Донецькій, так і для Львівській області.
І це повинно бути взаємовигідно. Принаймні, ми з вами є представниками однієї з найпотужніших аграрних областей України, але незважаючи на всю нашу сьогоднішню взаємну любов з Росією, ми не можемо ні цукор, ні м»ясо, ні молоко, ні зерно постачати на російські ринки. Вважаю це неправильним.
- Ні для кого не секрет, що Україна, фактично, так і не змогла стати єдиною державою, протиріччя і економічні, і політичні між Заходом і Сходом очевидні. Чи є щось, що може об»єднати країну? Чи існує, взагалі, національна ідея?
- Мені здається, це сьогодні найскладніше питання для України. Дати відповідь без історичного екскурсу неможливо. У нас, на превеликий жаль, немає національної ідеї, за яку однаково були б готові боротися і в Західній Україні, і в Східній.
В історичному контексті ми можемо згадати, що у нас була і Правобережна, і Лівобережна Україна, було декілька гетьманатів, були різні зони впливу і Російської імперії, і Польщі, і Австро-Угорщини. Це все залишилося на ментальному рівні. Ми це повинні усвідомлювати, як і те, що ніколи за багато сотень років, України в межах сьогоднішніх кордонів не було.
Нинішня територія - це великий плюс, величезне надбання і велика цінність. Треба нині сформулювати два головні завдання для пошуку відповіді на це питання.
Перше не підкидати в суспільство ті проблеми, які його розривають, розвалюють і розламують. Ці проблеми виносити за дужки, дати можливість спеціалістам - філософам, політологам шукати відповідь.
Якщо на рівні істориків ми не можемо об»єднати державу, давайте переведемо це в русло наукової теоретичної дискусії професійної, але не на каналі «Шустер Лайв», яка знову ж таки роздирає, бо висловлюються вкрай протилежні точки зору і при цьому нагнітаються пристрасті.
Приміром, питання НАТО роздирало Україну. Сьогодні ми перейшли до формули нейтралітету, принаймні у нас уже немає такої гостроти.
Друге завдання: нам всім треба думати над тими формулами, які будуть всіх об»єднувати. Незалежність держави, високий рівень життя, високий розвиток економіки, висока заробітна плата це ті параметри, які, з точки зору щоденної банальності, можуть нас об»єднувати.
Вчитель чи в Івано-Франківській чи в Луганській області хоче бути достойним вчителем, отримувати високу зарплату. Представник малого бізнесу в будь-якій точці держави хоче спокійно займатися своєю справою…
- Може, нині Україну об»єднає «боротьба» з Податковим Кодексом?
- Це можливо, тому що Податковий Кодекс це проблема для всієї економіки України. Це не проблема тільки малого підприємця чи проблема олігарха…
Можливість податкової за власним рішенням списувати з рахунків будь-якого підприємства кошти, а потім підприємство повинно судитися…
При всій важливості духовних моментів, ціна незалежності сьогодні, в першу чергу, лежить в економічній площині, в економічній незалежності держави. А вона, в свою чергу, - в економічній незалежності кожного суб»єкта, який живе і працює на території України.
- Повернемося ближче до нашої Вінниччини. Призначення одного за одним губернаторів Демішкана, Джиги… Подейкують, що це відбувалося не без Вашої участі. Мовляв, Ви лобіювали ці призначення, аби не було Татусяка…
- Якщо грубо це повна політична маячня. Хоча я не можу нікому заборонити думати і робити власний політичний аналіз.
Я дуже обережно ставлюсь до відповідей на такі запитання… Умовно кажучи, якби декілька місяців тому я сказав, що людина, з якою у мене давні нормальні та дружні стосунки Сергій Татусяк - повинен стати головою ОДА, то можемо спрогнозувати, яка б реакція була в Адміністрації Президента України Януковича…
І так само, ті, хто домислюють, могли б сказати, що в такому разі Домбровський спеціально підтримав кандидатуру Татусяка, щоб отримати протилежну реакцію. Тобто говорити і придумувати можна будь-що.
Одразу після президентських виборів я чесно сказав усім, що йду з посади. Казав і що за посаду не тримаюся, але раніше пострілу не впаду. Для мене це було справою принципу.
Так, прийшла інша команда. І ця команда повинна мати право, починаючи з президента України, приймати рішення, проводити рішення, відповідати за ці рішення і, в тому числі, робити помилки і за них відповідати.
Друга позиція: я висловлював свою точку зору, хто б міг бути найбільш ефективним головою ОДА. Можу повторити ці прізвища: Заболотний, який дуже добре знає область і може захистити область. Я дуже розчарований сьогодні тим, що мого першого заступника Валерія Вікторовича Коровія також відправили у відставку, бо вважаю, що це була одна з найкращих кандидатур на посаду голови ОДА,
І можу сказати, що область від сьогоднішнього рішення багато в чому втратить. Пройде небагато часу, коли і чинний голова ОДА, і команда діюча відчують, що Коровія немає на цій посаді.
Я не хочу принижувати тих людей, які є моїми добрими знайомими, є професіоналами, яких нині призначили. Але їм спочатку треба буде довести, що вони здатні щось зробити.
Третя позиція: що стосується Демішкана, і що стосується Джиги - я цих людей практично не знаю.
Так, ми зустрічалися. Так, ми кілька разів спілкувалися. Але це люди, які представляють абсолютно іншу політичну силу. Люди, у яких є абсолютно інше бачення розвитку Вінницької області.
Для мене принциповим було, щоб мій наступник був людиною, яка знає Вінницьку область, любить Вінницьку область, і яка не буде рватися на інші посади, щоб чим скоріше використати губернаторство або як трамплін у своїй політичній кар»єрі, або як заслання.
Тому, я думаю, ці розмови - не більш як політичні плітки. До таких я звик, ставлюся вже абсолютно спокійно.
Якщо знову ж таки виходити з моїх принципів, то стабільність, економічне зростання Вінницької області - понад усе. Незалежно від того, хто президент, яка влада, хто прем»єр - люди повинні жити краще.
Мені дуже хотілося б, щоб влада у Вінницькій області була стабільною, щоб вона не змінювалася, як карти при роздачі. Вінниччина вже втратила півроку через таку такої «неразбериху».
Приміром, голови РДА, яких призначав Демішкан, не думаю, що будуть влаштовувати діючого губернатора. Вірогідно, що й тих заступників, які зараз прийдуть, не будуть влаштовувати призначені до них керівники районів та управлінь. Все це робиться правою рукою за ліве вухо.
- З Вами спілкувалися, до Вас зверталися по поради, по консультації нові губернатори?
- У мене було дві зустрічі з Демішканом. Суть розмови зводилася до того, що я захищав заступників, і наводив аргументи того, що для ефективності області та ефективності самого губернатора, то і Коровій, і Черній, і Жердецький, і Спірідонова, і Прокопчук мають такі позитивні аргументи, які не буде мати жодна людина, яку б він не привів на посаду, бо він абсолютно не знав Вінницької області.
Микола Джига краще знає кадри, краще знає Вінницьку область, хоча, чесно кажучи, консультанти, які сьогодні навколо нього є, не думаю, що дають йому об»єктивні правильні кадрові підказки.
З ним у мене була одна дуже коротка зустріч. Я намагався передати стурбованість тим, що дуже не хотілося б, щоб через кадрову чехарду ми пригальмували ті проекти, ті програми економічно-соціального розвитку Вінницької області, які розпочали.
Чому? Дуже просто сьогодні приїхати на площадку, де будується велика фабрика РОШЕН, або «Наша Ряба». Але це результати роботи не цієї команди. Це ще моя команда завела ці проекти в Вінницьку область і зробила так, щоб кондитерка будувалася не в Кременчузі, і не в Росії, а у нас.
І повірте мені, переконати Петра Порошенка було не так просто, тому що ті умови, які йому пропонували інші регіони, в тому числі російські, - вигравали у порівнянні з нами.
Для того, щоб «Миронівський хлібопродукт» почав будувати величезний півторамільярдний проект, мені довелося багато спілкуватися з власниками, доводити і створювати певні мотиваційні умови, що саме Вінницька область повинна стати центром розвитку цього проекту.
- Вас почули?
- Мене почули, але не прислухались. Але це право команди. Я до цього спокійно відношусь. Розумію, людина прийшла, вона хоче сформувати іншу команду, з іншими поглядами, з іншими пріоритетами. До речі, це теж нормально.
Я на собі переконався, 8 років у владі і вже кілька місяців поза владою дають можливість під іншим кутом, в іншій системі координат давати оцінки і самому собі, і тим рішенням, які в тебе були раніше. Але, курчат по осені рахують…
Можу повторити слова, які я сказав під час представлення Демішкана: я передав область у надзвичайно потужному динамічному соціально-економічному стані за інфраструктурними, за інвестиційними проектами, за соціальними проектами. Я передав, думаю, найкращу адміністративну команду заступників і керівників основних обласних управлінь в державі. І тепер, коли пройшло кілька місяців, ми можемо практично оцінити, що такої адміністративної команди вже немає.
Згадаєте мої слова, що пройде декілька місяців, контрольна дата це кінець року, коли у нас будуть дуже серйозні проблеми за рахунок розбалансування системи управління і контролю, яка була відлагоджена при Домбровському.
Дуже легко розвалити. Дай Бог, щоб цього не було. Але мої оцінки кадрової політики, яка сьогодні відбувається, не є дуже оптимістичними.
- Ви спілкуєтеся з тими людьми, яких Ви називали «своєю командою»?
- Спілкуюсь з більшістю людей, з якими я працював - з головою облради, міським головою, своїми заступниками, з більшістю колишніх голів РДА.
Тут в певній частині є інше питання. Є люди, які (їх небагато) свої позиції на державній службі з певного політичного переляку ставлять вище за дружні стосунки, бояться зі мною спілкуватися. Ще раз хочу сказати таких небагато. Я ж спілкуюсь з усіма, з ким мені потрібно спілкуватися, з тими, хто хоче спілкуватися. Я думаю, що в такому командному варіанті ми і будемо продовжувати спілкування.
- Ходять чутки, що Ви створюєте якійсь Фонд. На що буде спрямовано його роботу?
- Політика і влада - дві найгірші сфери існування для людини. І мій висновок - в цьому житті, що у владі, що за її межами, треба робити дуже прості, але фундаментальні речі просто робити добрі справи. Помагати людям, подавати руку.
Це не завжди потребує великих коштів, хоча є певні речі, які потребують і серйозної матеріальної підтримки. Тому командно ми прийняли рішення, можливо, не створювати, а продовжувати роботу, яку назвали просто Фондом Добра.
А це робота, яка була і коли я був міським головою, і головою ОДА. Разом з моїми друзями, моєю командою ми просто робили добрі справи. І ми продовжуємо їх робити сьогодні.
Закликаю всіх до цього. Так ми зможемо зробити нашу країну, наше життя набагато справедливішим, гармонічнішим та результативнішим.
- Вам виповнюється 48 років. У 40 ви стали мером Вінниці. Яка наступна віха до 50-річчя?
- Є декілька особистих завдань. Одне з них захист докторської дисертації. Це не є секретом, що я все життя готувався до наукової діяльності.
Життя дуже швидкоплинне, і коли тобі вже 48 років, ти повинен задуматися над його сенсом. Вічні цінності це родина, діти онуки.
Мій внутрішній стан сьогодні кардинально відрізняється від того, що був ще чотири місяці тому, бо тепер у нас із дружиною - дві чудові внучки.
Я ніколи не думав, що може бути така внутрішня, духовна, батьківська енергетика, яка може змінювати твій режим, розклад, стиль життя, інші речі.
Осмислюючи те, що було, те, що відбувається і може бути, моя домінанта сьогодні родина і добрі конкретні справи. Я не думаю сьогодні про політику, про владу, принаймні в мене сьогодні вже певна оскома від того.
Це не означає, що Домбровський і команда Домбровського не будуть брати участь у виборах до місцевих рад. Але я переконуюсь у тому, що поза межами влади і політики життя набагато прекрасніше, яскравіше і цікавіше. Молитва оптинських старців закінчується фантастичними словами: «верить, надяться, прощать, терпеть и любить». Ось вона, формула життя. Там, до речі, нічого не сказано ні про владу, ні про політику.
Треба вірити у власні сили, в добро, в завтрашній день. А влада… Вся вона від Господа Бога. Якщо людина хоче влади, а Бог каже «ні» , то як би людина не старалась, як би вона не проводила свої виборчі кампанії, які б технології чисті чи чорні вона не використовувала, вона ніколи у владі не буде.
Але, якщо людина навіть не хоче у владу, а Господь Бог каже «повинен», то як би вона не впиралася, вона піде у владу і буде виконувати цю роботу.
До 2001 року я ніколи не планував, навіть в думках не було, що колись буду у владі. Але так трапилося. Тепер я відійшов у бік. Чи варто загадувати, що буде через рік-два…
Все в Божих руках. Тільки він може сказати, на кого і коли яку місію покладе. Але якщо Господь кладе на твою спину хрест, ти мусиш його нести чесно, достойно. Щоб не було як у притчі, коли чоловік свого хреста підпилював постійно, щоб легше було нести, а потім не вистачило довжини, щоб перекинути через урвище, щоб потрапити до раю.
Влада і політика не є сенсом життя і не повинні ним бути. Так само, як і гроші. В інший світ, крім душі, нічого з собою не забереш.
- За кого Ви голосували на президентських виборах? Чи зустрічалися після з Юлією Тимошенко?
- Це не було ні для кого секретом. У першому турі я голосував за президента Ющенка, а в другому - підтримував Юлію Тимошенко. Нині з Юлією Володимирівною в мене, як і з усіма іншими, абсолютно нормальні стосунки. Ми зустрічалися нещодавно, на превеликий жаль, в дуже сумних обставинах на похоронах мого друга Олександра Зінченка.
- Чи є в нинішніх політичних умовах місце для «партії вінничан»? Чи є реально така партія? Хто до неї належить? Чи буде вона брати участь у місцевих виборах?
- В черговий раз розшифрую: поняття «партія» - в даному разі це формула образна. Для мене «партія вінничан» - це люди, які живуть тут і вболівають за Вінницьку область. Я переконаний, що представники всіх політичних партій і є членами «партії вінничан» - і новий губернатор, і його заступники, в тому числі.
Сьогодні вони найбільш зацікавлені, щоб така віртуальна формула існувала. Тому що, чим більше людей буде переживати і працювати на Вінницьку область, тим краще тут житимуть люди.
- Ви завжди говорили про Вашу потужну команду, чи збереглася вона нині? Чи буде впливати на життя Вінницької області?
- Команда збереглася, зараз проходить етап осмислення, переформатування, якщо хочете - перепозіціонування. Чи буде впливати? Без сумніву, буде впливати! І на політичні процеси, і на економічні. Більше того, думаю, моя команда буде розширювати свій вплив і за межі Вінницької області.
- Який у Вас бізнес? Чим тепер займаєтесь?
- Дозволю собі повторити: займаюсь науковою діяльністю. Разом з групою відомих вчених в Україні створюємо Фонд глобальних трансформацій, який буде вивчати процеси, які відбуваються в суспільстві та економіці. Є ще декілька соціальних програм.
Не секрет, що я отримав серйозні пропозицій від міжнародних компаній, від українських компаній. Запрошують на роботу в якості або керівника, або консультанта.
У мене є час для прийняття рішення. Звичайно, залишившись без роботи, думаю про те, де працювати, як жити, як заробляти гроші, допомагати дітям. Я така сама людина, як і всі.
P.S. Свої питання Олександру Домбровському Ви можете і надалі надсилати на наш сайт.
Депутату Вінницької облради,
Вибудовуючи майбутнє України, ми не можемо ігнорувати динаміку світових процесів саме в їхньому мінливо-калейдоскопічному розмаїтті і слід шукати чіткий алгоритм успішного розвитку нашої держави.
На електронну адресу нашого веб-сайту і на сторінку vkontakte.ru надійшло чимало привітань на адресу Олександра Домбровського з нагоди його дня народження.
Понад вісім років Олександр Домбровський був обличчям Вінниці й Вінницької області. Від його рішень, поведінки, політичних поглядів та економічних стосунків певною мірою залежала доля нашого регіону.
![Случайный скриншот](Carbon/1.jpg")
