Мінімум політики – максимум економіки
Vkontakte Facebook Twitter RSS
Законопроекти Вінницькі чорнобильці вдячні Олександру Домбровському за допомогу і можливість зустрітися з… юністю

Вінницькі чорнобильці вдячні Олександру Домбровському за допомогу і можливість зустрітися з… юністю

Чорнобильська катастрофа має багато вимірів.  По-перше, звичайно, — це трагедія тисяч людей: загибель, втрата здоров’я, втрата рідної домівки і переселення – пошуки свого місця вже в інших умовах. А, по-друге (і це не менш значмо), ця катастрофа стала для нашого суспільства своєрідним іспитом на благородство і готовність допомогти чорнобильцям-ліквідаторам і переселенцям. І не всі цей іспит склали… Тим цінніше для чорнобильців стає спілкування з людьми, які не просто співчувають і розуміють, а готові підставити плече саме тоді, коли це найбільш потрібно.

—          Ми дізналися, що 17 квітня у Верховній Раді відбудуться  слухання на тему «Про стан, заходи та перспективи подолання наслідків Чорнобильської катастрофи», — розповідає голова Вінницької міськрайонної громадської організації Асоціація жертв Чорнобиля Володимир Мельник. – Для нас важливо було взяти участь у цих слуханнях. Звернулися до народного депутата Олександра Домбровського. Олександр Георгійович нашій організації завжди допомагав, і цей раз не став винятком. Він організував нашу поїздку до парламенту від «А до Я»: з Вінниці нас на вокзалі проводжали його помічники, а в Києві зустрічали. На парламентських слуханнях зі мною побували  Василь Біц, голова Вінницької міськорганізації інвалідів Чорнобиля «Чорнобиль-86»;  Петро Осадчук, перший голова міської організації «Чорнобиль»; Іван Степанюк, ліквідатор. На слуханнях йшлося про наболіле, наші головні проблеми: пенсії, санаторно-курортне лікування, медичне забезпечення, житло.  Ці питання, ми розуміємо, швидко не вирішуються… Але ж хочеться, щоби до чорнобильців хоча би ставилися з повагою.

Що мав, передусім, на увазі Володимир Мельник, стало зрозумілим із нашої подальшої розмови.

—          Коли Олександр Домбровський організовував нам участь у парламентських слуханнях, він спитав: «Чим ще я можу зараз вам допомогти?» А ми розповіли, що у 2011 році губернатор Микола Джига виступив з ініціативою організовувати для чорнобильців поїздки в меморіальний музей «Пам’ять Чорнобиля» у м.Чорнобиль. Щоправда, таких екскурсій так і не було. До кого тільки ми не зверталися. У політиків свої інтереси, напевно глобальніші. А Домбровський без жодних коливань, за кілька хвилин дав відповідь – «Поїдете!»  По-справжньому – мужик сказав, мужик зробив!  Дав гроші на поїздку. Поїхало 50 вінницьких чорнобильців: ліквідатори – військові і цивільні, діти ліквідаторів, переселенці і їхні діти. Якщо б не Домбровський, точно не з’їздили б.

—          Володимире Петровичу, які враження?

—          Були у Чорнобилі, у Прип’яті. Для мене Прип’ять – як другий дім. Я там з 9 вересня по 1 грудня 1986 року працював. Із 7-ої ранку до 7-ої вечора, без жодного вихідного, чистили будинки, вулиці, знімали шар землі, засипали піском, потім – знову землею, вивозили сміття. А починали дезактивацію з тамтешніх теплиць. То був райський куточок.  Праця тисяч людей виявилася марною… Нині там – кущі, зарості. Боляче це бачити. Уявляєте, повз нас пробігли здичавілі поні… Я бачив сльози на очах у родини Кравчуків, Біца, Пальцевої, інших… І ці сльози не просто від побаченого запустіння, це ностальгія. Там пройшла молодість цих людей, вони там створювали родини, народжували дітей, мали цікаву роботу і непогані заробітки… Середній вік жителів Прип’яті тоді був 27 років!  Такі поїздки потрібні, повірте. Те, що розповідають чиновники – це одне, а те – що можна побачити на власні очі… І не треба тоді нікому доводити, якою страшною була Чорнобильська катастрофа. Все стає очевидним…

 

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обов'язкові поля позначені *

Мінімум політики – максимум економіки
credit